Одна з найінтимніших і найсокровенніших програм Органного залу | Music-Review Ukraine
Головна
Огляд
Одна з найінтимніших і найсокровенніших програм Органного залу
Остапович Іван
Демко Тарас
Одна з найінтимніших і найсокровенніших програм Органного залу
4 липня 2025, п'ятниця
Поширити у Facebook
Джерело: zbruc.eu

Враження від світової премʼєри Симфонії №2 Івана Остаповича для солістів, хору, органа та оркестру на поезії Тараса Демка

28 червня до Львівського органного залу стояла велика черга слухачів. Зовсім різних: і гурманів від музики, і прихильників, і зовсім "непосвячених". Я чула розмову між парою, що прямувала на концерт, і зустрічною дамою: "А що там буде? Це щось цікаве?" – "Не знаємо, це ж новий твір"…
 
Людський гамір, ейфорія від неймовірної вірусної суспільної реакції на відео хору "Гомін" в TikTok, очікування виконання нового невідомого твору – все це творило пульсуюче емоційне тло для події. Афіша обіцяла прем’єру Симфонії №2 Івана Остаповича для солістів, хору, органа та оркестру на поезії Тараса Демка. Такий склад навіював думку, що звучатиме щось ефектне і монументальне, проте… це, мабуть, була одна з найінтимніших і найсокровенніших програм Органного залу цього концертного сезону.
 
І це, мабуть, було парадоксальним потраплянням у те, чого так бракувало – усім. Композиторові – як органічної потреби висловити пережите, переосмислене і задумане. Слухачам і виконавцям, котрі тепер живуть у стані сталої психологічної і фізичної наднапруги, інформаційної перевантаженості, які ущент виснажують і залишають так мало можливостей, – для зупинки, тиші, пошуку гармонії у власній душі і суголосності зі світом.
 
"Ми живемо в епоху галасу. Тиша практично вмерла", – стверджує  норвезький письменник Ерлінґ Каґґе.
 
"Віддайте мені дощ. Віддайте мені тишу.
Віддайте мені ліс і річечку в лугах," – 
вимагає геніальна українська поетеса Ліна Костенко.
 
Цей вечір був авторською програмою композитора і дириґента Івана Остаповича, у доробку якого вже є три ранні звертання до жанру симфонії (до 2005 року), симфонія №1 "Дерево снів" у пʼяти частинах (яка у квітні була виконана у Києві Національним Президентським оркестром під орудою автора) та низка камерних композицій (Прелюдії для фортепіано, 2008; Струнний квартет 2009; "Тезаурус" для скрипки та фортепіано, 2016; "Перерваний дифірамб" для скрипки соло, 2016) та інші.
 
Програма авторського концерту була єдиною за образно-смисловою концепцією і вибудувана за принципом зростання виконавського складу. Її склали "Інтерлюдія" для органа соло (2022, яка увійшла до Симфонії №1) у виконанні Світлани Позднишевої, "Пісні кохання" для струнного оркестру (2018) і вищезгадана симфонічна прем’єра. Перші дві композиції продемонстрували характерні риси авторського почерку: особистісний зміст, прагнення до самозаглиблення і зумовлені цим камерність висловлювання, прозорість музичної тканини, увага до співвіднесення строго організованих звукових ліній на тлі тривалих фонових колористичних педалей, пошуки нетипової тембральності, поєднання регістрів і сонорних ефектів. 
 
Однак, якщо композиція для органа була більш структурованою, раціональною, то твір для струнних втілював неоромантичну естетику і наскрізність музичного розвитку.
 
Центральна подія програми – Симфонія №2 прозвучала під орудою автора у виконанні Академічного симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії, хору "Гомін" (хормейстер Вадим Яценко), органа (Світлана Позднишева) та солісток хору – Галини Гончарової та Валерії Березинець. Жанр симфонії трактований дуже нетрадиційно. Суб’єктивний зміст зумовив особливий склад оркестру: струнні, дві флейти, два кларнети, фагот, мідні представляла лише труба з сурдиною та кілька ударних. 
 
Будова чотиричастинного циклу була цілковито протилежною класичній симфонії – замість трьох швидких частин і однієї повільної в центрі, тут – три дуже повільних і одна, середня, – помірно рухлива (Lento, Molto adagio, Allegretto, Adagio). Саме це й дало можливість композиторові максимально зосередитися на тембральних пошуках, дати можливість вслухатися в діалоги низького фагота і малого кларнета, труби і контрабаса, вокалізів жіночих голосів хору і застиглих педалей-кластерів оркестру. Хор здебільшого є окремою звуковою барвою, співаючи безтекстово на голосних. Орган потужними, але матовими співзвуччями додає просторовості та обертонового багатства усій музичній тканині.

В основу твору покладено кілька мотивів-ідей, які мають наскрізне значення і надають творові цілісності. Саме ідея вслухання у взаємодію дзеркально-симетричних, імітаційних чи контрастних звукових ліній і тембрів, огорнених обертоновим флером тривалих акордів-гармоній налаштовує слухача на самозанурення, відмежування від напруги і шаленого темпу зовнішнього світу, усвідомлення себе. Тому логічним продовженням такого процесу-стану є залучення поетичного слова, суголосного до висловленого музикою.
 
Текстове начало представлене двома полярними за емоцією, але сповненими зовнішньої статики віршами Тараса Демка. Перший з них, болісно-експресіоністичний, доручено сопрано-соло у першій частині твору:
 
Корінням застиглі у часі і в спазмах вкорінені
ми стоїмо нерухомі, удавши із себе високі рослини, 
вслуханням пірнаємо в сині глибини. 
А тіло застигле приносимо в полі 
у жертву птахам, що пильнують уважно.
 
Партія солістки контрастує з усім іншим музичним матеріалом своїм ритмом, вона ламана, з широкими інтервальними ходами, захоплює граничні ділянки діапазону.
 
Між віршами пролягає кілька змін емоцій і темпів, кілька ступенів вивільнення від спазматичного заціпеніння, де велику роль відіграють великі тривалості і красномовні смислові паузи. На гадку приходить вислів тонкого майстра "тихої музики", естонського композитора Арво Пярта: "Як можна заповнити тишу нотами, гідними цього мовчання – цієї тиші, яка щойно минула?". 
 
Текст вірша "Вслухання" (з невеликою редукцією), написаного в жовтні 2014 року у Швейцарії, немовби дає відповідь на це питання:
 
Як страшно торкатися тиші, не можна
Порушити кимось дбайливо так виткане,
Яке від найменшого шелесту зранене,
Як тиха вода у потоці гірському
Об камені гострі, – так тиша спросоння.
Зцілити її вже не вдасться нікому.
Не знаючи темряви, світла не бачу я
 
Очима не звиклими тішитись барвами.
Зусилля вслухатись до тиші є марними
Для вух, що не чули звичайного галасу.
Врадіє душа, віднайшовши утрачене,
Відчує єднання із тим, в що вслухалася.
 
[…]
 
І тиша, без галасу, 
Дух перехоплює,
В чеканні на майстра,
В єднанні з віднайденим.
 
 
Його виконують жіночі голоси хору балансуючи між речитацією, декламацією і скандуванням, всі інші голоси – хорові та оркестрові, створюють для них статичне сонорне тло. Остання частина симфонії – своєрідна постлюдія до почутого, це час для осмислення і пережиття. Виконавський склад тут ще більш скромний: лише два вокалізи солюючих сопрано, струнні та орган, а фактура ще більш прозора.

Власне цей мінімалізм у виборі засобів, драматургія станів, інтонаційна єдність, максимальна увага до смислових нюансів, тембральні знахідки вказують на ознаки раціональної гілки тембрального симфонізму у новому оркестровому творі Івана Остаповича. 
 
Чи був його творчий пошук вдалим – красномовно відповіла публіка, яка усю, дуже особливу програму сприйняла на єдиному подиху, вибухнувши тривалими оваціями. Вона виявилась дуже потрібною, цілющою у вихорі нашого непростого сьогодення і ще раз підтвердила глибину моцартівської істини: "Музика – не в нотах, а в тиші між ними".







 


Автор: Роксоляна Гавалюк
Фото: Євген Червоний
Диригент: Іван Остапович
Діяч мистецтв: Тарас Демко
Концертна організація: Львівський будинок органної і камерної музики
Концертний зал: Концертний зал Львівського будинку органної і камерної музики
Джерело: zbruc.eu



Інші:

Золото замість серця: Олексій Вертинський перетворив «Скупого» Мольєра на маніфест відвертого цинізму
Найстрашніші драми відбуваються не на сцені, а в людських серцях
Прем’єра «Марусі Чурай»: історія кохання і війни ожила на сцені Франківського драмтеатру
«Ave Maria»
«В ритмах Одеси»
Спадкоємці Петра Столярського
“Крила весняних надій”
Зранку у «Схід Опера» – казка, а у вечорі лунала кантата «Carmina Burana»
«О музико! У душу увійди…»
«Бал-маскарад» тріумфально повернувся на сцену Львівської опери
«Будапешт. Гуляш історій»
Прем’єра, яка об’єднала запорожців
Заспіваймо веснянки разом: Музей Соломії Крушельницької кличе на веснянкове дійство
Тиждень у Хмельницькій обласній філармонії видався багатим на яскраві та неординарні зустрічі
Концерт від незламних українських митців
«Оперна усмішка (Opera Smile)»
Музична дипломатія «Щедрика» від 1920-х до сучасності. Український дитячий хор виступив у Празі
Міні-гастролі харків’ян у Запоріжжі
Головна «героїня» – домбра!
Від думки проспіваної до ідеї танцювальної
«Жити, не очікуючи смерті»
Стрічка Дмитра Грешка «Дівія» отримала нагороду за найкращий документальний фільм на Ann Arbour Film Festival
Враження про закриття фесту «Прикарпатська весна»
«Енеїда» від «Схід ОPERA»
«Троянство». Театр ім. І. Франка, режисер Давид Петросян
Світова прем’єра українського документального фільму «Мир для Ніни» у Парижі
Ранкова кава з театром: у Миколаєві відбулася презентація Херсонського театру Куліша
Насолода тонким моцартівським гумором
Насолода тонким моцартівським гумором
Львівська прем’єра «María de Buenos Aires»
«Молоді голоси»
«Concert of memory…»
Урочистим і натхненним відкриттям фестивалю «Прикарпатська весна 2026» стала прем’єра балетної вистави «Дівчинка з голубими очима»
Браво, NSO of Ukraine!
Вечір вокальних дуетів
Коляда для фронту: як пісня стала підтримкою для воїнів
Потужній дебют маестро Станіслава Керечанина в Ужгороді
Концерт пам’яті Сергія Мачогана
«Про любов мовами світу»
Враження від містичного мюзиклу «Дракула Влад»
      © 2008-2026 Music-review Ukraine



File Attachment Icon
1.jpg