|
|
Україна — це Європа!..
Політичне гасло набуло під час Першого фестивалю музичного бароко особливого значення та звучання
13 листопада 2014, четвер
Поширити у Facebook
Джерело: Газета "День"
Упродовж двох тижнів шанувальники витонченого мистецтва мали змогу послухати концерти італійських майстрів та вітчизняних артистів у Колонному залі ім. Лисенка, в Андріївській церкві, в Національній музичній академії ім. Чайковського та ін. У рамках ITALIA FESTIVAL BAROCCO для українських музикантів було організовано майстер-класи Клаудіо Кавіна — унікального фахівця з аутентичного виконання творів першого барокового композитора Італії Клаудіо Монтеверді.
Академічні лекції римського професора Антоніо Марчелліно розширили уявлення киян про старовинні інструменти та специфіку їх використання. Нарешті, лекції-концерти арт-директора фестивалю Нансі Романо за участю українського ансамблю TheKievbaroqueconsort, що відбулися у залах Національного університету ім. Т. Шевченка та Києво-Могилянської академії, мали не тільки художньо-мистецьке, але й освітнє спрямування. Адже італійська барокова музика для пересічного київського меломана — скоріше екзотика, ніж добре відома мистецька територія, оскільки традиційні філармонічні програми складаються переважно з творів класико-романтичної доби.
Що таке доба бароко в музиці й чому фестиваль музичного бароко є надзвичайно важливим та знаковим для української культури саме сьогодні? Фестиваль дав переконливі відповіді на ці питання.
По-перше, бароко — це фундамент усієї європейської музичної культури нового часу. Після доби Середньовіччя, коли центром професійного мистецтва в Західній Європі була церква, а чи не єдиним жанром професійної музики — католицька меса, саме у часи бароко центр музичного професіоналізму переміщується до придворно-аристократичного середовища. Цей перехід мав вирішальне значення для розвитку європейської музики: саме тоді з’являються нові жанри, у тому числі інструментальні та вокально-інструментальні (опера, концерт, соната) — ті, що стали наріжними для всіх національних композиторських шкіл у XVIII, XIX та ХХ століттях.
За доби бароко було практично сформовано класичну музичну мову, спільну для всієї Європи. Митці бароко об’єктом своєї уваги обрали душевний світ людини — відтоді музика не полишає прагнень збагнути й передати тонкий світ людських почуттів. Але говорити про людські почуття та пристрасті мовою музики треба було ще навчитися. Саме опануванню музичної мови присвятили свій геній знамениті барокові італійці: Клаудіо Монтеверді, Алессандро Гранді, Б’яджо Маріні, Антоніо Вівальді, Арканджело Кореллі, П’єтро Локателлі, Джованні Перголезі — з їхніх творів здебільшого і складалися програми фестивальних концертів.
По-друге, форум переконливо мистецьки довів, що Україна — це Європа! Нібито політичне гасло набуло під час концертів особливого значення та звучання. Насамперед виявилося, що українські виконавці, задіяні у концертах ITALIA FESTIVAL BAROCCO, досконало володіють італійським бароковим репертуаром, а рівень їхнього професіоналізму дозволяє миттєво втілювати найтонші нюанси, яких вимагав Клаудіо Кавіна — певно, найавторитетніший сьогодні фахівець у цій сфері. Концерт «Ці солодкі страждання» з творів Клаудіо Монтеверді, підготовлений під час фестивального майстер-класу київським вокальним ансамблем старовинної музики Voxanimae у співпраці з маестро Кавіна, закономірно став однією з найяскравіших кульмінацій імпрези.
Сьогодні для провідних європейських музикантів просто виконати ту чи іншу композицію, навіть найекзотичнішу, — вже недостатньо. Світова практика ставить перед сучасними музикантами завдання принципово іншого рівня: йдеться про так зване аутентичне або історично інформоване виконавство. Твір має прозвучати так, як він звучав у часи його створення: на інструментах того часу, відтворюючи атмосферу, притаманну практиці XVII — XVIII століть.
На зміну романтичному самозакоханому артисту, який прагне показати насамперед себе, прийшов дослідник, який відтворює найтонші деталі звучання минулого, реконструює зафіксоване у музиці світовідчуття, віддалене від нас століттями. При цьому звучання не стають нудними музейними експонатами. Вони живуть, дихають, надихають, адже говорять про те, що завжди хвилювало Homosapiens — про життя і смерть, про трагедію плинного часу і радість животворного кохання, про честь і зраду, про красу душі й страждання за віру. Саме так звучали мадригали Монтеверді у виконанні ансамблю Voxanimae.
Кожний концерт фестивалю дарував слухачам приємні несподіванки. Так, виступ ансамблю з Равенни Accademia Bizantina, володаря премії «Греммі», підкорив не тільки досконалою збалансованістю звучання, а й максимальною репрезентацією можливостей кожного інструмента — барокової скрипки (Стефано Монтанарі, Ана Ернандес), віолончелі та віолоне (Марко Фреццато та Джованні Сабіоні), теорби (Тіціано Баньяті) та клавесина (Франческо Бароні).
Концерт римського колективу Festinalente під проводом Мікеле Газбаро презентував у відповідній манері музику пізнього Ренесансу та раннього бароко. Римський ансамбль Ilsognobarocco (диригент та скрипаль Паоло Перроне) запропонував світову прем’єру тріо-сонати LaFoggia Карло Манеллі. Контртенор Рафаелле Пе занурив киян у музичну атмосферу Рима XVII — початку XVIII століть, виконавши кілька барокових оперних арій...
Звичайно, ITALIA FESTIVAL BAROCCO мав дещо камерний характер. Не дивно: приміщення для виконання пишних італійських барокових опер (відомих кожному, хто бачив фільм «Фарінеллі») в аутентичній манері в Києві сьогодні немає. Однак те, що таки почули кияни, переоцінити неможливо: стильне виконання, унікальні колективи, раритетні інструменти і музику чарівної Італії.
Присвячений головуванню Італії в Раді Європейського Союзу, фестиваль італійського музичного бароко став коштовною окрасою київського концертного сезону.
Автор: Юрій Чекан
Фото: Сергій Пірієв
Музикознавець: Юрій Чекан
Концертна організація: Національна філармонія України
Джерело: Газета "День"
|