|
|
Концерт для скрипки з оркестром
Оркестр гамбурзької Elbphilharmonie. та Валерій Соколов
13 квітня 2017, четвер
Поширити у Facebook
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"
Симфонічний оркестр Північно-Німецького радіо (NDR) нещодавно отримав другий статус — оркестру гамбурзької Elbphilharmonie.
У його супроводі грає й молодий, але вже уславлений український скрипаль.
Відомий колектив, що відзначив 70-річчя, розпочав концерт світовою прем'єрою створеної на його замовлення 12-хвилинної п'єси для великого оркестру під назвою Stand up. Автор — 37-річний словенський композитор Віто Журай — був присутній у залі й насолодився успіхом свого чудово виконаного дітища.
Диригував затребуваний словацький маестро Юрай Валчуха.
Незважаючи на складну авангардну мову й насиченість партитури, твір вирізняється виразним тематизмом, що чітко відстежується у звуковій канві, а також новизною і розмаїттям тембрів, добре вибудуваною формою.
На сцені — ударні інструменти. Музиканти всіх оркестрових груп використовували нетрадиційні штрихи, особливі прийоми звукодобування, величезні динамічні контрасти.
У супроводі оркестру грав 30-річний екс-харків'янин Валерій Соколов — надзвичайно талановитий молодий скрипаль, який уже 17 років живе в Європі.
1999-го, завдяки яскравому виступу на Міжнародному конкурсі скрипалів ім. Сарасате в Памплоні, 13-річний скрипаль отримав грант на навчання в лондонській Школі Ієгуді Менухіна, у класі Наталії Боярської. У 19 років молодий музикант виборов Гран-прі Міжнародного конкурсу ім. Джордже Енеску в Бухаресті й отримав пропозицію про співпрацю від агентства Jasper Parrott.
Спеціально для Соколова Євген Станкович написав 3-й скрипковий концерт: світову прем'єру музикант презентував у вересні 2015-го в Києві й Дніпропетровську.
Разом з НСОУ п/у Володимира Сіренка до 75-річчя українського класика, що відзначатиметься восени, соліст записав три його перші скрипкові концерти й "Українську поему". Живе Соколов у Мюнхені. В Elbphilharmonie пощастило почути, без перебільшення, чудову гру нашого земляка. А також побачити й буквально вдихнути, відчути красу й атмосферу величної, вишуканої перлини архітектурної, дизайнерської й акустичної досконалості.
Скрипаль-соліст не пошкодував свого часу й сил, аби за кілька годин до виходу на сцену передати дорогоцінний квиток на свій виступ. Я не дуже сподівалася на щасливий шанс, оскільки всі квитки на концерти у всіх залах дуже модного, на сьогодні найрейтинговішого, залу планети, давним-давно продано до кінця сезону.
І тут — везіння — я прилітаю в Гамбург саме в день концерту співвітчизника.
Валерій Соколов — постійний представник України у світі високої музики — грав у Великому залі Elbphilharmonie в його стартовому, неймовірно рейтинговому ПЕРШОМУ сезоні нарівні з Євгенієм Кісіним, Ланг Лангом, Йо Йо Ма; диригентами Аланом Гілбертом, Теодором Курентзісом, Кентом Нагано, Густаво Дудамелем; найбільшими філармонічними оркестрами — Берлінським і Нью-Йоркським, "Кремератою Балтики"; джазовими легендами Чіком Коріа, Бренфордом Марсалісом та іншими зірками. Завдяки Elbphilharmonie культурний авторитет Гамбурга злетів на вершину світового мзичного Олімпу.
Соколов виконав закінчений 1938-го Другий концерт для скрипки з оркестром, написаний Белой Бартоком в останній період життя, коли угорський класик був стривожений міцніючим фашизмом. Свідомий антифашист, який відмовився виступати в гітлерівській Німеччині, став об'єктом переслідувань у довоєнній Угорщині…
Спочатку він планував створити одночастинні варіації, але скрипаль Золтан Секей, для якого писався концерт, хотів мати стандартний тригодинний цикл. У результаті Барток помістив свої варіації в другій частині, а третя — це змінений матеріал першої (незважаючи на те, що композитор прямо не використовує 12-тонову техніку, яка в ті часи володіла умами, концерт містить 12-тонову тему в крайніх частинах). Прем'єра відбулася у березні 1939-го в амстердамському Концертгебау. На початку Другої світової війни Барток виїхав у США. Американська прем'єра відбулася в Клівленді, штат Огайо, 1943-го, з Тоссі Співаковським на скрипці в супроводі Клівлендського оркестру під управлінням Артура Родзинського. Потім скрипаль зіграв концерт у Нью-Йорку й Сан-Франциско.
Композитор трохи відійшов від власного юнацького модерністичного максималізму у бік простішої музичної мови. Барток, котрий тяжіє до конфліктного драматизму, не цурається лірики, яка то відбиває невигадливу простоту народної музики, то сповнена витонченої споглядальності й філософської заглибленості.
Палка фантазія й імпульсивність поєднуються з конструктивною ясністю й дисциплінованістю викладу. Твір вирізняється мелодійним та інтонаційним багатством, емоційною заразливістю, поєднує первозданну силу, розкутість почуттів і стриманий інтелект, динамізм, гостру експресивність і зосереджену відчуженість.
Соколов грає Бартока блискуче, скрипаль володіє палітрою щедро розсипаних почуттів і емоцій. Його виконання — взірець чеснот: ніжної лірики, потужного вібрато, легких пурхаючих пасажів, заглиблених розмислів.
В інтерпретації українця концерт звучить то тривожно, бурхливо й неспокійно, то вишукано й гармонійно — це ніби життя з його темними й світлими сторонами людської натури, а епізодична дисгармонія авторського тексту робить гармонійнішими, "солодшими" ясні, світлі оазиси партитури.
На "біс" викликали разів сім. І скрипаль так само досконало виконав драматичний Речитатив і чудово-віртуозне Скерцо Фріца Крейслера.
У другому відділенні оркестр NDR/Elbphilharmonie виконав Третю симфонію С.Прокоф'єва. Уперше вона прозвучала в Парижі 17 травня 1929 р. п/у П'єра Монтьо. Матеріалом послужила вже написана раніше музика опери "Вогняний ангел" за романом В.Брюсова. Створена 1927-го у період еміграції, опера не була поставлена аж до середини 50-х. Її драматургія пронизана містикою й окультизмом, озвученими яскравими, подекуди похмурими мазками. Окрім любовних колізій, у ній багато середньовічних образів — демони, інквізиція, Фауст, Мефістофель…
Молодий композитор, бажаючи оприлюднити готову музику, трансформував її в симфонію, сповнену відповідної атмосфери, в якій почерк Прокоф'єва досить виразний. Перша частина відкривається напруженими акордами, які виконуються тутті і які поряд із тривожним дзвоном створюють настрій загрози й неспокою. Жагуча перша тема звучить у скрипок, з нею контрастує меланхолійна друга у фаготів і низьких струнних. У розвитку виникає простір для третьої теми.
Велика кульмінація насичених оркестрових масивів переходить в останню "боротьбу" у маршових ритмах.
В "ефірній" репризі першу й другу теми об'єднано, скорочено й зіграно м'якіше — ніби залишилася тільки тінь того, що було спочатку. Друга частина — медитативне анданте в тричастинній формі — відтворює майстерність прокоф'євських тендітних, прозорих фактур. Центральний розділ з "повзучою" темою задумливий.
У третій частині вчуваються інтонації з обох попередніх: хоча фактура легша, передчуття лиха повертається. Воно посилюється наполегливими вигуками міді й "низьких" ударних в останньому розділі.
Нарешті у фіналі Прокоф'єв повторює матеріал попередніх частин, починаючи з комфортного темпу анданте й поступово прискорюючись. Похмурий вступ передбачає грізну, безжальну міць завершальних акордів.
Оркестр звучав ідеально, не було навіть натяку на похибки. А молодий диригент, вихований санкт-петербурзькою диригентською школою Іллі Мусіна, узяв бадьорі "гергієвські" темпи й блискуче привів своїх підопічних до могутнього завершення "демонічної" симфонії. Захват важко описати.
Автор: Ольга Кізлова
Виконавець (артист): Валерій Соколов
Джерело: Газета "Дзеркало тижня"
|