|
|
Висока класиККа
У Києві розпочався фестиваль «Тиждень високої класики з Романом Кофманом»
19 червня 2011, неділя
Поширити у Facebook
 18 червня у київській галереї «Лавра» відбулася непересічна мистецька подія. В межах «новонародженого» Міжнародного фестивалю «Тиждень високої класики з Романом Кофманом» на одній сцені грали два знаних колективи сучасності – «Кремерата Балтика» та Київський камерний оркестр.
Передусім, вирізнявся їхній спільний виступ, що поєднав у співтворчості, до того ж, двох видатних музикантів – скрипаля Гідона Кремера та диригента Романа Кофмана. Це був другий відділ концерту, перший – склали окремі виступи оркестрів.
Виняткові виконавці, чарівна програма (Серенади Моцарта, Чайковського, Ельгара та Бернстайна), публіка – нарівно студенти, визнані українські музиканти та шанувальники академічної музики.
 Ідеальну атмосферу осягнення високої музики порушувала, хіба що, не виграшна акустика обраної зали. Часом, складалося враження, що звук навпаки – йде в напрямку сторонньому від слухачів.
Висока класика була, буквально, здавлена низькою стелею, музиці не вистачало простору – аура оркестрового звучання тільки-но з’явившись, одразу зникала. Музикантам доводилось бути гіперточними щодо висоти та своєчасності звуковидобування, диригенту – долати акустичні прірви лаврівської галереї за рахунок неймовірних агогічних «маневрів».
Виразно звучали кожен інструмент, а групи вцілому створювали дивовижний ефект відокремленого відлуння, через що напрочуд вдало втілювалися їхні діалоги і прослуховувався контрапункт.
Між тим, ця звукова відокремленість унеможливлювала легкість спільного звучання, що особливо згубно відбилося у скерцозних фрагментах творів - зокрема, «Серенади» Леонарда Бернстайна, коли, попри всі намагання, оркестр, здавалось, не встигав за солюючою скрипкою.
Проте, ці ж акустичні умови виявились вельми підходящими для озвучення виконаного «на біс» п’яццоллівського “Oblivion”: прониклива витонченіших нюансів скрипка, підвладна маестро Гідону Кремеру та «засурдинений» оксамит струнних, під орудою Романа Кофмана – ці фінальні три хвилини стали одкровенням усього концерту. Шкода, адже, очевидно, що всі виконані того вечора твори в спеціально пристосованому концертному залі прозвучали б не менш досконало.
Однак, можливо, в тому і полягає висота класики – звісно, виконаної майстерно та з неабияким натхненням – що їй не потрібно багато часу, щоб проявитися уповні. Можливо, саме тому, коментуючи цей сумісний мистецький виступ Роман Кофман наголосив, що задоволений усім, процитувавши слова давнього мудреця, що “поки ми не задоволені життям, воно минає”.
До речі, ця розмова відбулася у дещо закинутому – порослому виноградником розписаному граффіті гаражному дворику галереї – у такій неофіційній атмосфері кожен міг поспілкуватися з видатними учасниками концерту. Цей підготовлений організаторами сюрприз додатково засвідчив, що, принаймні, в межах «Тижню високої класики з Романом Кофманом» життя, й справді, не минає, а відбувається.
«Я дуже радий, що цей фестиваль розпочав своє існування, бажаю йому довголіття» – до цього побажання Гідона Кремера, мабуть, приєдналися усі присутні.
Автор: Ганна Волчок
Фото: Тетяна Платонова
Колектив: Київський камерний оркестр
Диригент: Роман Кофман
Концертний зал: Київська міська галерея мистецтв "Лавра"
Конкурс (фестиваль): Міжнародний фестиваль "Тиждень високої класики з Романом Кофманом"
Фотоальбом:
|