|
|
Тарас Шевченко – суперстар! Як прем’єра опери-кабаре "ТГШ. Подорож у часі" Харківської опери змінює уявлення про поета
31 травня 2025, субота
Поширити у Facebook
Джерело: life.pravda.com.ua
18 травня в Харківському оперному театрі відбувся третій прем'єрний показ опери-кабаре "ТГШ. Подорож у часі" на музику сучасного українського композитора Золтана Алмаші.
Глядачі побачили Кобзаря у незвичному образі: суперзірки епохи, героя якого цитували, яким захоплювалися, від якого втрачали розум жінки. Слова кохання і політичні гасла – все це відбувалося на тлі сцен пияцтва.
Чи виправдані такі прийоми, щоб охарактеризувати постать Тараса Шевченка, – розмірковує музична оглядачка УП. Культура Наталка Писанка.
Велика сцена Харківської опери чекає на свої аншлаги, а поки всі події з глядачами відбуваються у просторі Loft Stage, тобто укритті. Компактні розміри сцени зумовили просторові рішення опери-кабаре "ТГШ…". Художник-постановник Костянтин Пономарьов ділиться театральним закуліссям:
"Коли декорації були готові і ми виставили їх на сцену, виявилося, що місця для артистів немає".
Тож довелося зробити два рівні, де відбуваються дії: нижній слугує сценою кабаре, де герой оповідає свою історію життя, верхній – ретроспективним відображенням спогадів героя, тут відіграються сцени опери.
На нижньому рівні розміщений струнний оркестр Харківського оперного театру, саме він задає інструментальний вступ. Поруч з оркестром – герой опери, 45-річний Тарас Шевченко. На ньому модний жакет сучасного крою і джинси. Сидячи в петербурзькому трактирі, він згадує свої молоді роки, а тригером для спогадів стає мелодія, яку він чує, – модна мазурка, що часто звучала на балах за часів його юності.
Події переносяться на верхній рівень, де з'являється 29-річний Шевченко. Він у розквіті сил, його оточують фанати і фанатки, серед них – одружена з набагато старшим чоловіком Ганна Закревська, вона не приховує свого захоплення Шевченком, як і він нею. У цій же картині опери поета посвячують у товариство Мочиморд – однодумців, що за чаркою не цураються сміливих політичних гасел.
Знову 1859-й. Тарас Шевченко замовляє одну й ту саму мелодію для програвання у трактирі, аби спровокувати на емоції свого друга Миколу Костомарова, який живе поруч, і виманити його на розмову.
Костомаров згадує, як Шевченко привіз йому з експедиції череп, цей атрибут завдяки візуалізації на екрані трансформується на Смерть з Шевченкової гравюри "Казка". Так з'являється ще одна героїня опери, її сценічний образ викликає недвозначні асоціації з відомою українською політичною діячкою. Смерть на своїй дорозі зустрічає Москаля.
У наступних сценах дії переносяться з верхнього рівня на нижній, Шевченко з'являється то серед Мочиморд, то поруч із коханою княжною Варварою Рєпніною, то у товаристві Костомарова. Весь час на нижній сцені за дійством позирає Портрет Царя, це ще один колоритний персонаж. Арія розлюченого Царя – коли він дізнається про діяльність Шевченка і його сміливі задуми – один з найемоційніших моментів опери-кабаре.
Остання сцена відбувається вже у наші часи: Мочиморди постають в образі протестувальників під час Революції Гідності 2013-го. І символічний фінал: Смерть нарешті "прикурює" Москалю.
Такий хитромудрий сюжет натхненний недописаною "Повістю про гірке кохання поета Тараса Шевченка" Ґео Шкурупія. Задум поставити оперу про Шевченка і сучасність з'явився ще до повномасштабного вторгнення.
Режисер Армен Калоян звернувся з цією ідеєю до подружжя Міська Барбари і Світлани Олешко, і вони радо її підхопили. Світлана займалася документами – шукала щоденники, листування, а Місько запропонував розглянути недописану "Повість про гірке кохання поета Тараса Шевченка" Ґео Шкурупія.
"Я досі чую, як Місько зачитує сцену, де Шевченко сидить у ресторації і наспівує мазурку…" – згадує Армен Калоян.
Міська не стало у 2021-му, проте співпраця зі Світланою продовжилася і після її переїзду до Польщі з початком Великої Війни. Спершу Армен Калоян звернувся до Сергія Жадана з пропозицією написати лібрето, але той відмовився, бо саме збирався долучитися до лав Нацгвардії. Світлана Олешко порадила львівську поетку Олену Павлову. Ключовим меседжем у лібрето вона обрала слова Шевченка "Борітеся – поборете!" з поеми "Кавказ", присвячену Якову де Бальмену, другу Шевченка з товариства Мочиморд, який загинув на Кавказі.
"Саме ці слова читав Сергій Нігоян на Майдані. Саме ці слова побачили українські військові у звільненій Балаклії на Харківщині, зірвавши гасла окупантів про один народ", – пише на своїй сторінці у фейсбуці Олена Павлова.
Композитором Армен одразу побачив Золтана Алмаші, і це невипадковий вибір.
"Перший твір, який я почув у Харкові, коли повернувся до міста після тривалої перерви у зв'язку з війною, було "Місто Марії" Золтана – твір мелодичний і водночас драматургічний", – каже Армен Калоян.
Музика Алмаші мала би передати інше бачення Шевченка: не ідола, а живої людини, як у Семенка: "Тарас Шевченко – з черевом і мозком, а не висхлі, підмащені олією мощі" (епіграф до повісті Шкурупія).
Золтан і справді написав еклектичну, майже пранкерську музику: з рок-ритмами, джазовими мотивами і навіть посиланням на творчість Йоганна Себастьяна Баха…
Композитор наділив своїх героїв голосами різних інструментів в оркестрі: коли з'являється зрілий Шевченко, чуємо фортепіанне соло, вихід Варвари Рєпніної супроводжує соло альта, а молодий Шевченко "звучить" проникливою віолончеллю.
"Я знаю, що Шевченко дуже любив віолончель, але коли писав оперу, не замислювався над цим, все вийшло саме собою", – запевняє Золтан Алмаші, сам віолончеліст за фахом.
Не менш провокативні і вбрання героїв. Для Костянтина Пономарьова це перша робота з оперною тематикою, він ставив перед собою завдання, щоб співаки на повну розкрилися у його костюмах.
"Я одразу розумів, що ми не підемо шляхом історичного костюму – того, в який був одягнений Шевченко свого часу. Проте, якщо це навіть шкіряна косуха, то вона з фалдами, як у фрака. Коли створював образ молодого Шевченка, надихався героєм Джонні Деппа у фільмі "Плаксій", – коментує Костянтин Пономарьов.
Сцени опери динамічно змінювали одна одну, так само швидко змінювався характер музики. І все ж, складалося враження, що окрім виразних музичних тем, був ще й лейтмотив алкоголю.
"Але ж це сам Шкурупій пише про товариство Мочиморд! І є ще лист Рєпніної, де вона висловлюється проти дружби Шевченка з людьми, які споюють його", – пояснює Армен Калоян.
Лист Рєпніної в опері перетворився на одну з найвиразніших арій, де героїня співає, що Шевченко "п’є все, що горить".
Шевченко, перебуваючи у товаристві Мочиморд, не здається хронічним пияком і сам дає характеристики пияцтву: "не просихати, як багно", "скільки крові випили пани", і порівнює Царя з пустим барилом.
Чи виправдане таке засилля алкоголю на сцені – питання відкрите. До того ж, у планах театру – закордонні гастролі, де місцева публіка навряд чи оцінить такі художні прийоми.
Хоча подорож "ТГШ" країнами світу вже почалася: сюжет про оперу вийшов на Чилійському телебаченні у великому документальному проєкті про Україну журналіста Даніеля Матамали, який відвідав оперу в укритті Харківського оперного театру.
Автор: Наталка Писанка
Фото: Олексій Койчуренко
Композитор:Золтан Алмаші
Концертна організація: Харківський національний академічний театр опери та балету імені М.В. Лисенка
Джерело: life.pravda.com.ua
|